ЗМІСТ ВСТУП………………………………………………………………….....................………..3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУБ’ЄКТИ НОРМАТИВНО – ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

1.1. Поняття та суб’єкти трудових віносин…………………………………........6

1.2. Законодавче регулювання трудових віносин…………………………....21

1.3. Підзаконне регулювання трудових віносин……………………………....26

1.4. Роль судової практики в регулюванні трудових відносин…..…….34

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

2.1. Правове регулювання зайнятості та працевлаштування………….…42

2.2. Правове регулювання робочого часу та часу відпочинку………….61

2.3. Правові методи регулювання оплати праці………………………….....…87

2.4. Нормативне регулювання трудової дисципліни та відповідальність в трудовому праві……………………………………………………108

2.5. Правові засади охорони праці………………………………………..........…118

РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНО – ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ………….………........................124 ВИСНОВОК…………………………………………………………………......................134 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..................135

ДОДАТКИ.…………….………….…......................139

 

ВСТУП Людина є найвищою цінністю у суспільстві. Такий принцип закріплений у Конституції України 1996 року та у нормативних документах майже усіх країн світу. По великому рахунку усе існуюче законодавство покликане захищати інтереси особи від будь – яких посягань та неправомірних дій з боку інших учсників правовідносин, включаючи і органи державної влади. Трудові відносини за своєю суттю є найбільш поширеними серед усіх правовідносин у суспільстві. Вони, по великому рахунку, регулюють найбільш важливу сферу життєдіяльності суспільства. Насамперед потрібно сказати, що трудові відносини в Україні регулюються цілою низкою нормативно – правових актів, більшість з яких прийняті ще в часи радянської влади. Деякі з них уже втратили свою актуальність і потребують вдосконалення та приведення у відповідність до реалій сьогодення. Але основні положення та принципи трудового права залишаються незмінними. Головним принципом трудових відносин є пріорітет прав працівника. У се трудове законодавство направлене на захист насамперед прав працівників, а вже потім на відстоювання інтересів та пра інших учасників трудових відносин. На сьогодні жодна країна в світі не може створити належних гарантій реалізації і захисту економічних, соціальних та культурних прав своїм громадянам. Відсутність же судового захисту, який є найефективнішою формою правових гарантій, перетворює названі права на декларацію і тим самим дискредитує саму ідею прав людини. У той же час право на працю, право на освіту, право на житло, право на охорону здоров’я є найважливішими економічними, соціальними та культурними правами. В сучасних умовах вони можуть бути лише соціальними намірами держави, що засвідчують її гуманістичну мету. Зрозуміло, що абсолютна більшість законів щодо трудових відносин розроблялася в старі часи, і в незалежній Україні потребувала концептуальних змін та нових підходів. Так, Трудовий кодекс був прийнятий ще в 1973 році, тому не відповідав реаліям нових соціально - трудових відносин в державі. Законодавства щодо соціального партнерства не існувало взагалі. Але за роки незалежності України було пророблено величезну роботу щодо прведення трудового законодавства у відповідність до реалій сьогодення. Було прийнято ряд нових законопроектів, в тому числі і щодо пенсійного забезпечення, оплати праці, регулювання праці держслужбовців та багато інших, які стали підвалиною для удосконалення трудового законодавства України. На черзі стоїть питання прийняття нового Трудового кодексу України, який повинен стати кістяком регулювання трудових правовідносин в Україні. Актуальність теми. Правове регулювання трудових відносин в умовах переходу України до ринкової економіки здійснюється з урахуванням особливостей суб’єктів господарювання, які є учасниками цих відносин. Діюча нормативна база щодо функціонування суб’єктів господарювання вирішила тільки завдання регулювання цивілістичного аспекту їх діяльності. У той же час законодавство не враховує те, що вони є не тільки суб’єктами власності, а й роботодавцями, тобто суб’єктами трудового права, адже вони створюються не лише для одержання прибутку, а й для розвитку суспільного виробництва, в основі якого лежить спільна виробнича діяльність об’єднаних працівників. Отже, господарюючі суб’єкти, органи державної влади, організації покликані сприяти розвитку суспільного виробництва, створювати робочі місця, збільшувати обсяг продукції. Внаслідок неврегульованості трудових відносин на підприємствах різних форм власності, праця їх працівників іноді стала регулюватися нормами цивільного права. Питання, пов’язані з регулюванням праці членів виконавчих органів, вирішуються в Цивільному кодексі України 2003 року. Згідно зі ст. 9 Цивільного кодексу Україхни положення цього кодексу застосовуються для врегулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Таке запозичення норм цивільного права для регулювання трудових відносин призводить до колізій з нормами трудового права і, в першу чергу, зі ст. 3 Кодексу Законів про працю України, яка проголосила принцип єдності в правовому регулюванні праці працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності, галузевої належності. Практика застосування норм цивільного права призводить до явного зниження рівня тих гарантій, що передбачені законодавством про працю. Ситуація загостриться з прийняттям нового Трудового кодексу України, в проекті якого зазначені нові принципи правового регулювання найманої праці, які визначають відповідність досвіду Міжнародної Організації Праці, законодавства країн ЄС, а також міжнародним стандартам. Нормальне функціонування господарюючих суб’єктів надалі неможливо без правового врегулювання особливостей трудових і тісно пов’язаних із ними суспільних відносин працівників-акціонерів, працівників, які не мають акцій, членів виконавчих органів. Низький рівень культури взаємовідносин між членами органів управління та працівниками, акціонерами, конфлікти, що виникають, багато в чому пояснюються недостатньою законодавчою врегульованістю численних ситуацій, пов’язаних із застосуванням праці в акціонерних товариствах. Отже, вказані обставини потребують комплексного наукового дослідження, що й обумовило вибір теми роботи. Мета і задачі дослідження. Метою роботи є виявлення особливостей у регулюванні трудових відносин в підприємствах, що виступають у ролі роботодавців, вивчення правового статусу працівника, обсягу його прав та обов’язків, визначення кола суб’єктів трудових правовідносин, особливості правового регулювання трудового часу, часу відпочинку, оплати та охорони праці тощо. Також метою дослідження роботи є законодавче регулювання та розмежування прав та обов’язків працівників та роботодавців, визначення їх правового статусу, узагальнення судової практики та порівняння трудового законодавства України з трудовим законодавством інших країн світу. Методи дослідження. При написанні роботи застосовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні правові методи дослідження. Зокрема, історичний, діалектичний та порівняльно-правовий методи використовувалися при вивченні динаміки розвитку законодавства про працю України та інших держав; методи абстрагування та узагальнення – у процесі розробки дефініції "працівник"; системно-структурний метод – у процесі виявлення особливостей статусу працюючих, роботодавців, особливостей правового регулювання праці різних категорій населення; соціологічний метод – при дослідженні статутів, колективних договорів та інших внутрішніх документів підприємств, установ, організацій, які діють на території України; формально-юридичний метод – у процесі створення нових правових норм, вироблення пропозицій і приписів щодо вдосконалення регулювання трудових відносин в господарських товариствах. Основні положення та висновки, що містяться в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного трудового та цивільного законодавства, юридичної науки України та інших країн, узагальненні судової практики. Нормативна база роботи – Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці (МОП) та інші нормативно-правові акти. Емпіричну основу дипломної роботи становлять рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, статути, внутрішні акти акціонерних товариств, а також судова практика. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дипломна робота є цілісним, комплексним дослідженням особливостей регулювання праці. Науково-прикладне значення роботи полягає в тому, що відображені в ній положення, висновки і рекомендації можуть бути використані в навчальних посібниках, при викладанні курсу трудового права, розробці установчих та інших внутрішніх положень підприємств, установ, організацій, оскільки вирішення правових питань регулювання трудових відносин – це необхідна умова підготовки грамотного юриста, керівника. Інформація, що міститься в роботі, має пізнавальне значення і може надати допомогу при вирішенні теоретичних і практичних питань правового регулювання трудових відносин в Україні.