Корреспондент.net Павло Жебрівський
«Не стреляйте в пианиста, он играет как умеет!» Таким рефреном можна охарактеризувати діяльність уряду пана Азарова. Він – класичний «совок», який сформувався під час адміністративного управління економікою.
Жодного відношення до ринкової економіки його філософія життя не має. Через це, якісь ганебні речі говорити в адресу цієї людини навряд чи можна – він такий, який є. А оскільки головою уряду його призначив президент Янукович, то скоріше, ця постать є відображенням отих «тарганів», що знаходяться в голові у президента – такою він бачить економіку України, через призму Азарова.
Зрозуміло, що Азаров не є самостійним гравцем на політичній арені. Зрозуміло і те, що навряд чи Азаров формував свою команду сам. Тому на сьогоднішній день Миколі Яновичу можна тільки поспівчувати.
Думаю, що деякі заходи по врегулюванню фінансового стану України Азаров зробив. Але решта – набагато гірше. На жаль, жодна з реформ, які декларуються в суспільстві, особливо в галузі економіки, є не те, що не популярними, вони є алогічними.
Люди, які писали Податковий кодекс, в якійсь мірі причетні до великого бізнесу, тому ця складова податкового кодексу ще більш-менш прийнятна. Певним чином вона врегульовує взаємостосунки «держава - великий бізнес». Чого ніяк не скажеш про середній і дрібний бізнес. Це означає, що погляд голови уряду і його команди полягає в тому, що в Україні має бути 1000 підприємств, які б забезпечували життєдіяльність економіки країни. Але цей погляд катастрофічно неправильний, адже такий підхід позбавляє економіку країни стійкості і міцності. Бо при наявності середнього та дрібного бізнесу, нормальному його існуванні, економіка країни не отримає того нищівного удару, який може відбутися тоді, коли одне з великих підприємств «завалиться».
Щодо адміністративної реформи, знову ж таки, Азаров не був головним генератором цієї ідеї, але вона проводиться: не визначено функцій адміністративного апарату, а тільки скорочення не можна назвати реформою. І це є також кайданами на ногах Азарова, який не може серйозно впливати на систему адміністрування і виконання завдань.
Найбільше негативу Микола Азаров отримав від, так званої, пенсійної реформи, і я думаю, що прояв у суспільстві цього негативу буде накопичуватися й надалі, адже цей крок уряду найбільш невдалий.
Звичайно, є проблеми із державними фінансами, оскільки державні програми, окрім «священної корови» Євро-2012, не фінансуються державою. Держава на сьогодні фактично не є отим локомотивом, який витягував би економіку з рецесії.
Резюмуючи діяльність уряду, можна назвати це «дежавю» - повернення у радянську систему управління економікою. Нерозуміння, що будувати і куди спрямовувати сили держави, а постійне «биття по хвосту». Такі кроки привели Україну на 6-е місце у світі за ризиками дефолту. Спроба «видушувати» із підприємств більше, ніж вони можуть сьогодні дати також може привести до негативних наслідків. Тому Миколі Яновичу можна поспівчувати, що він навіть своє хибне бачення і ретроспективний світогляд не може зреалізувати, бо є несамостійним, є стрілочником, який буде за все відповідати. Хоча за великим рахунком, його вини в тому, що відбувається з економікою в державі, не настільки багато, як здається пересічному громадянину.
