Українські болгари Кіровоградщини цими травневими  днями збиралися на своїй малій батьківщині, в колишньому  селі Лозуватка Вільшанського району. На свято родинної зустрічі з’їхалися представники різних поколінь болгарських родин з різних куточків України. Вони спілкувалися між собою, згадували своє походження, говорили про національні традиції та вшановували ветеранів війни. На свято дружби завітали і представники Кіровоградського болгарського товариства «Нашитє хора» на чолі з його керівником Сергієм Осадчим. Для більшості присутніх ця зустріч стала своєрідним днем пам’яті рідних. Свято проходило просто неба у супроводі народного ансамблю болгарської народної пісні «Садянка», яким багато років поспіль керує Катерина Милова. «Ми не забуваємо наших предків та нашу історію, - говорить керівник, - навпаки намагаємося свято зберігати і примножувати традиції нашого народу, бо це ж бо є священним обов’язком кожного. Хто не знає своєї минувшини, той не має майбутнього». Вшанували на зустрічі і найстаршого жителя поселення Лозуватка. Йому сьогодні виповнилося сімдесят п’ять. Григорій Федорович Константинов, хоч і дожив до солідного віку, втім, в душі залишився все тим же хлопчиком, який колись босоніж топтав лугові трави Лозуватки. Сьогодні він з болем в серці говорить про те, що давно уже немає його села, як і не має його батьків та прадідів, та те, що нині люди намагаються зберегти пам'ять про своїх предків – це говорить про те, що болгарський рід житиме ще довго-довго. Бо ж є продовжувачі роду. І дуже добре, каже він, що нині налагоджено тісні зв’язки з історичною Батьківщиною - Болгарією. Виступали на заході і інші болгари, які раділи зустрічі і разом з тим сумували за тепер уже неіснуючим селом. За організацію заходу люди щиро дякували сільському голові сусіднього села Станкувате Віктору Діордієву та всім його безпосереднім учасникам. Такі зустрічі українські болгари планують проводити щороку.