Віктор Бакшеєв, Наталя Нужна, газета «Наше місто»

Василь Похілько, дитина війни, народився в Кіровограді неподалік від Інгулу. В голодні роки річка ділилася своїми дарами; захоплення рибальством залишилося на все життя. На балконі в нього завжди напоготові інгульський живець. Він знає всі тонкощі риболовлі і міг би годинами розповідати про це.


А ще Василь Іванович 48 років працює на заводі «Гідросила». Має безліч подяк та відзнак за відмінну працю. Зараз він - бригадир слюсарів у цеху нестандартного обладнання, де потрібні особливі навички. Про свій трудовий шлях, про завод він теж міг би розповісти багато цікавого.


Та доводиться з невимовним стражданням говорити про інше. Єдиний свідок трагедії на Сугоклеї і друг одного із загиблих Василь Іванович ПОХІЛЬКО розповів нам, як насправді все трапилось. Йому важко говорити, голос раз-по-раз переривається. У пам’яті закарбувалась кожна мить, кожне сказане слово. А тоді, каже, діяв на автоматі.


ЗДРУЖИЛО СПІЛЬНЕ ЗАХОПЛЕННЯ
З Віктором Філоретовим вони познайомилися, коли той прийшов купувати гараж. Потім виявилося, що в них спільне захоплення – риболовля. Так і заприятелювали слюсар та професор. Втім, Василь Іванович до пуття й не знав, ким працює його друг. Хороша людина – от що головне. «На риболовлю ми з Віктором їздили не раз, - розповідає Василь Іванович. - Хоча вибратися порибалити він міг тільки восени та після нового року, бо ще мисливством захоплювався. І коли мисливський сезон закінчувався, Вітя не проти був і з вудкою посидіти».


За тиждень до трагедії вони удвох уже рибалили: «У Пушкіно їздили, від Кіровограда тут недалеко. Спіймали три щуки й окунців трохи настьобали. А на тому тижні він телефонує і питає: «Поїдете в неділю на рибалку?» Я не планував і на цих вихідних їхати. Але погодився. Він сказав також, що з нами поїдуть ще двоє його товаришів. То були ректор Віталій Завіна та лікар Олександр Ковтун».


РИБАЛИЛИ В РІЗНИХ МІСЦЯХ
«Заїхав Віктор на своїй машині за мною близько шостої ранку. Завантажили снасті – все, як годиться. Коли приїхали на річку, Віталій з Олександром уже були там. Вони ловили окуня. А ми з Віктором ловимо на жерлиці і тільки хижака: судака, щуку. І я примітив там одне місце, де судак добре ловиться. Давно колись прокладали через річку трубу і вирили котлован. А судак полюбляє зимувати у ямах. Та до цього місця потрібно ще метрів триста пройти. Якраз ці триста метрів шляху річка робить поворот. І нам не видно було одні одних. Того дня на водоймі були ще й інші рибалки - може, й з Кіровограда, не знаю. Але вони рибалили окремо і поїхали додому раніше».


Товщина льоду, за словами Василя Івановича, там, де вони з Віктором Філоретовим рибалили, була близько 15 сантиметрів. Приблизно до двох годин дня Віктор був поряд з Василем Івановичем. Спіймали добрячого судака та трохи окунців. Навідувався до них і Віталій Завіна, якраз при ньому до сітей потрапив ще один судак. «Ми так раділи, обнялися всі втрьох. Двох таких судаків спіймали, десь по три-чотири кіло кожний!»


«Я ЙОГО ВИТЯГ, А ВІН ЗНОВУ ПРОВАЛИВСЯ»
Після двох годин Віктор Філоретов пішов туди, де рибалили Віталій Завіна та Олександр Ковтун. Близько четвертої повернувся і сказав, що вже пора їхати додому. «Відповідаю: я тут змотаю снасті, а ви там збирайтеся. Поки я змотав 28 жерлиць – а це справа марудна, – вже почало сутеніти. Зібрався, склав усе на саночки. І рушив до машини. А машина стояла далеко - біля шлагбаума коло двору орендатора. Приходжу, дивлюся – нікого біля машини немає. Заглянув у двір – і там нема. Коли чую, Віктор мене кличе: «Василь Іванич! Василь Іванич!». Далеко десь. Я й побіг на крик. Почав видивлятись – на річці порожньо, ніхто не ходить. Думаю, де ж вони? А воно вже й стемніло добре. Коли глядь –борсаються у воді. Метрів так 25-30 од берега. Біжу до них і бачу - лід спочатку білий, а там, де вони, – такого металевого кольору: тонкий, значить. А вони вже вибили навколо себе прямо озеро. Мабуть, давно провалились. Я - у посадку поряд, відламав гілку метрів зо три. Зняв із себе верхній одяг, ліг на живіт - і повзком до них. Кричу, щоб підпливали до мене ближче. Подав палицю ближчому – Віталію Завіні. Насилу його витягнув. Кричу, щоб відповзав на животі до берега. А він почав кликати Віктора. Дивлюся - лід під ним отак осідає, осідає – прогинається. І він знову у воду пішов! Вже й сам я наполовину у воді. Палиця у воду шубовснула. Відповз, побіг знову виламати гілку. Наткнувся на купу хмизу після порубу, витягнув гілляку метрів чотирьох. Знову подаю. Тягну Віктора - і не здужаю. Одяг із себе вони не здогадалися скинути. А він же набрався води».


«ВІДЧУВ – СИЛ НЕ ВИСТАЧАЄ»
Першим утонув лікар Олександр Ковтун.


Далі Василь Іванович почав проламувати лід до берега. І коли пробив уже до твердого льоду, подав руку Віктору Філоретову. «Я Віктору руку подаю, і відчуваю, що його руки вже ослабли».


Другим на його очах під воду пішов Віталій Завіна.


«А Віктора я і так, і сяк намагався витягти. За комір схопив. Але відчуваю, що сил не вистачає - і край. Він потім геть ослаб-ослаб - і…»


Потім Василь Похілько зателефонував своїй жінці. «Піднімай усіх на ноги, люди втонули» - тільки й устиг сказати. В мобільнику розрядилася батарея. Тож довелося ще близько двох годин чекати, доки злощасне місце риболовлі знайдуть.


Василь Іванович каже, що гадки не має, як вони опинилися на тонкій кризі. Крізь сльози додає: «Не можу, не можу забути… Так шкода… Картина їх смерті весь час перед очима».


НА ЛЕПЕШКАХ, КОЛО БАМу
- Хоча родичів у селі загиблі не мають, усі тут у нас шоковані, - каже секретар Софіївської сільської ради Ольга Лаврусенко. – У понеділок цілий день люди приходили та розпитували, що сталося, хто втонув. Наш будинок неподалік від водоймища. Ми десь о 16-й годині поверталися в село із поїздки до родичів і бачили рибалок. На ту пору усе було спокійно. А моя донька приїхала трохи пізніше і дивувалася, що на березі гомін і повно машин. Там часто рибалять і наші, сільські. Але вони обминають небезпечні місця.

Ольга Миколаївна розповіла, що років 25 тому молодим утонув місцевий житель, але не на цьому місці, а на Кар’єрі. Звідтоді подібних випадків не траплялося. Водоймище, де сталася трагедія, в селі називають Лепешкина Балка (або просто Лепешки). А гребля, яка його утворює, одержала назву БАМ. Вода стікає через отвори в греблі, утворюючи сильну течію та підмиваючи лід. Очевидно, не знаючи цього, кіровоградські рибалки потрапили в пастку.